Рейтинг:  5 / 5

Звезда активнаЗвезда активнаЗвезда активнаЗвезда активнаЗвезда активна
 

В связи с вчерашними новостями о запуске нескольких камер в тестовом режиме об этом новшестве вдруг "резко вспомнили" СМИ и соцсети. А юристы, соответственно, вспомнили о решении Конституционного Суда от 22.12.2010г. по конституционному обращению гражданина Багинского, которым такая практика была прекращена в прошлый раз.

Между тем, сторонники автофиксации говорят: ну так это же когда было! Сейчас новая норма, нужно новое решение КС, а оно ещё когда будет и какое... Вынужден их разочаровать. И это разочарование стало для них окончательным с ещё одним недавним решением Конституционного Суда. Решением, которое многие восприняли как скандальное, по совершенно другой причине, а влияния на проблему автофиксации даже не заметили.

Но обо всём по порядку.

В чём суть правового спора сторонников и противников автофиксации в её украинском варианте? Не в том, нужно ли привлекать к ответственности за нарушения. А в том, кого можно и кого нельзя привлекать.

Изначально, с 2008 года, появившаяся в Украине автофиксация была реализована так, что постановление выносилось в отношении лица, на которое зарегистрирован автомобиль. Независимо от того, кто был за рулём, то есть - кто мог совершить само нарушение.

Именно на том основании, что такое привлечение к ответственности противоречит целому ряду конституционных норм и правовых принципов, и основывалась позиция противников автофиксации.

В самом деле: давайте представим, что в квартире кого-то убили, но мы не ищем убийцу - мы осуждаем владельца квартиры за то, что это случилось у него дома... Абсурд? Безусловно. А с автомобилем, получается, уже не абсурд?

Я всю свою профессиональную жизнь боролся, в меру сил, с тем, что автомобильная сфера у нас выведена за пределы действия нормальных правовых принципов и конституционных норм! И не только я... Это совершенно ненормальная ситуация, во многом, увы, сохраняющаяся.

Но вернёмся к автофиксации. Вопрос о ней дошёл, в конце концов, до Конституционного Суда, который в указанном решении изложил следующую правовую позицию:

" 4. Конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України) . Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: права і свободи людини і громадянина, закріплені в Конституції України , не є вичерпними; конституційні права і свободи не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22) ; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (частина перша статті 24) ; юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61) ; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62) ; конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).

4.1. Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності грунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України) .

Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005) ( v005p710-05 ). Принцип правової визначеності означає, що "обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки" (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року N 17-рп/2010) ( v017p710-10 ). Наведені конституційні засади враховуються Конституційним Судом України у процесі перевірки на відповідність Конституції України положень статті 14-1 ( КУпАП ), частини шостої статті 258 Кодексу ( КУпАП ).

4.2. Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена частиною другою статті 33 Кодексу ( 80731-10 ), якою визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. У Кодексі ( 80731-10, 80732-10 ) конкретизовано й інші конституційні принципи, зокрема принцип рівності громадян перед законом (стаття 248). Кодексом ( 80731-10, 80732-10 ) закріплено низку гарантій забезпечення прав суб'єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з наведеними конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб. У контексті питання, що розглядається, Конституційний Суд України враховує положення статей 9, 33, 248, 268 Кодексу ( 80731-10, 80732-10 ). За змістом статті 9 Кодексу ( 80731-10 ) саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб'єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення(проступку). Статтею 268 Кодексу ( 80732-10 ) встановлено перелік прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема: особа має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права; справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Орган (посадова особа) при розгляді справи, зокрема, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність; повинен своєчасно, всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, вирішити її в точній відповідності до закону тощо (статті 245, 280 Кодексу) ( 80732-10 ). Згідно з Кодексом ( 80731-10, 80732-10 ) провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю через відсутність події і складу адміністративного правопорушення (пункт 1 статті 247) ( 80732-10 ); справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито, крім випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці (частина перша статті 249) ( 80732-10 ); оцінка доказів ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності (стаття 252) ( 80732-10 ) тощо. Положення зазначених статей визначають систему процесуальних механізмів, які в сукупності з наведеними конституційними нормами унеможливлюють притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не вчиняла правопорушення.

4.3. Конституційний Суд України звертає увагу на те, що перевірена на предмет конституційності стаття 14-1 Кодексу ( 80731-10 ), яка міститься в Загальній частині Кодексу ( 80731-10 ), встановлює особливості притягнення до адміністративної відповідальності саме власників (співвласників) транспортних засобів, однак безпосередньо не визначає складу правопорушення, а тому не може бути самостійною підставою для притягнення до такої відповідальності. Види правопорушень та процедура притягнення до адміністративної відповідальності визначені в Особливій частині Кодексу ( 80731-10 ). Положення статті 14-1 Кодексу ( 80731-10 ) можуть застосовуватися лише в системному зв'язку з низкою інших статей, передбачених Особливою частиною Кодексу ( 80731-10 ), диспозиції яких у безальтернативній формі визначають суб'єктом, який притягається до відповідальності за вчинення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, особу, яка винна у вчиненні цього правопорушення, зокрема водія транспортного засобу. За відсутності в статтях Особливої частини Кодексу ( 80731-10 ), які визначають склад адміністративних правопорушень, вказівки на те, що суб'єктами цих правопорушень є власники (співвласники) транспортних засобів, ці суб'єкти можуть притягатися до адміністративної відповідальності виключно за наявності в їхніх діях складу певного адміністративного порушення, інше створює правову невизначеність у встановленні суб'єкта, що притягається до відповідальності в цій сфері. Словосполучення "власник (співвласник) транспортного засобу", використане у статті 14-1 Кодексу ( 80731-10 ), означає, що таким власником (співвласником) може бути як фізична, так і юридична особа (статті 2, 318 Цивільного кодексу України) ( 435-15 ).

Конституційний Суд України виходячи з конституційного принципу індивідуалізації юридичної відповідальності (частина друга статті 61 Конституції України) ( 254к/96-ВР ), правової доктрини,положень Кодексу ( 80731-10 ) (статті 9, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 27, 30, 31, 32 Загальної частини та Особлива частина) та своєї правової позиції, за якою "суб'єктом адміністративної відповідальності є лише фізична особа" (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 30 травня 2001 року N 7-рп/2001 ( v007p710-01 ) у справі про відповідальність юридичних осіб), вважає, що суб'єктом, який підлягає адміністративній відповідальності в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, є фізична особа.

З наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку про невідповідність вимогам частини другої статті 8, статті 22, частин першої, другої статті 24, частини другої статті 61, статей 62, 64 Конституції України ( 254к/96-ВР ) положень статті 14-1, частини шостої статті 258 Кодексу ( 80731-10, 80732-10 ), що згідно з частиною другою статті 95 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є підставою для визнання їх неконституційними."

И в резолютивной части продублировал признание этой нормы неконституционной.

Коротко переведём с юридического языка аргументацию Конституционного Суда. Юридическая ответственность любого вида - хоть уголовная, хоть административная, хоть любая другая! - привязана к факту совершения конкретным лицом конкретного противоправного деяния. И ответственность несёт именно это лицо. В индивидуальном порядке. Нельзя возлагать юридическую ответственность на лицо за чужое деяние. Нельзя возлагать на него ответственность за деяние неустановленного лица. Нельзя привлекать к ответственности только за то, что человек владеет - законно! - транспортным средством, на котором совершено нарушение, и передал его - тоже законно! - под управление другому (а такое право законом прямо предусмотрено). Человек должен понимать: вот тут он нарушает закон - сам, лично нарушает! - и за это может нести ответственность. А вот тут - его действия правомерны, и ни о какой ответственности речи быть не может! (Это и есть тот самый принцип правовой определённости.) В противном случае у человека нет стимула не нарушать закон.

И вина конкретного человека в конкретном правонарушении должна быть доказана! Это обязательное условие для любой юридической ответственности. Опять же: хоть уголовной, хоть административной, хоть любой другой.

Принял Конституционный Суд такое решение, "письма счастья" рассылать запретили, всё на время успокоилось... До тех пор, пока уже новые власти опять не решили сделать новый заход.

Точнее говоря - наступить на те же грабли!

Когда принимали "реформируемое полицейское" законодательство, в числе прочего, прописали там автофиксацию. И опять - по тому же принципу: ответственности собственника, независимо от того, кто фактически нарушал. Правда, надо отметить, что прописали ещё менее логично, чем в прошлый раз. По "старой" норме собственник мог "сдать" водителя. А теперь, получается, водитель только сам должен "явиться с повинной". А если он отказывается - ни у собственника, ни у кого-то другого никаких механизмов воздействия на него нет! Какой смысл не нарушать..? Плюс к тому: ответственность привязана к собственнику (который может вообще водительских прав не иметь), а "штрафные баллы" - к водителю. Где логика..?

Но это частности. А главное в том, что старый принцип ответственности собственника (возможно, невиновного) возродили.

Вроде бы, решение Конституционного Суда касается старой нормы. А теперь предполагается, что будет действовать новая. Хотя и практически такая же по содержанию.

Можно ли ссылаться на "старое" решение КС?

Можно.

И если начнут приходить новые "письма счастья", то ссылаться можно будет в административных исковых заявлениях, когда эти постановления будут обжаловаться в судах.

Почему? А вот почему.

Во-первых, существует Постановление Пленума Верховного Суда Украины "О применении Конституции Украины при осуществлении правосудия" (от 1.11.1996г.). И там есть положения, напрямую касающиеся нашей сферы.

" 2. Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст.150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі: .. 2) коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй;"

Это и есть наш случай. Закон противоречит Конституции.

Это уже признано Конституционным Судом. Повторного обращения туда - не нужно. Суд, рассматривая любое дело, - например, по административному иску собственника транспортного средства, которые требует отменить вынесенное в отношении него постановление, когда не доказана именно его вина в нарушении, - обязан проверять любую норму закона на конституционность, и не применять её при противоречии нормам Конституции. В спорных случаях - инициировать обращение в Конституционный Суд. Но наш-то случай не спорный! Поскольку по нему Конституционный Суд решение уже вынес, причём однозначное и недвусмысленное!

Этого уже достаточно, чтобы суд имел все основания отменить ЛЮБОЕ вынесенное "дистанционно" в отношении собственника транспортного средства постановление.

Но это тоже не всё.

8 июня сего года тот же Конституционный Суд вынес решение, которое некоторые сочли скандальным. (№ 4-рп/2016, дело № 1-8/2016) "у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п’ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці)".

Общественность заметила (и страшно возмутилась) только то, что этим решением "судьям пенсии подняли". Казалось бы, какое отношение это имеет к проблеме автофиксации нарушений ПДД?

Как оказалось, прямое.

Видимо, судей Конституционного Суда уже несколько достало то, что признанные ими неконституционными нормы политики, заседающие в Раде, принимают заново, - а случай такой не первый, хотя с автофиксацией, пожалуй, наиболее явный, - поэтому в мотивировочной части решения появилась такая формулировка:

"7. Конституційний Суд України вже визнавав неконституційними положення законів України щодо...

Конституційний Суд України зауважує, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України)."

Это тоже чёткая правовая позиция. Если повторное принятие в той же редакции (как это имеет место с автофиксацией нарушений по принципу ответственности невиновного собственника транспортного средства) нормы, или отдельного положения закона, уже признававшегося КС неконституционными, произошло, - то это уже свидетельствует о нарушении принципа, согласно которого нормы законов должны отвечать Конституции, то есть - это уже само по себе означает, что они Конституции не соответствуют! Это уже признано Конституционным Судом, не нужно нового, дополнительного решения.

А поскольку это так - такие нормы не могут применяться судами общей юрисдикции при рассмотрении дел.

А поскольку это так - то к ситуации прямо применяются указанные выше положения Постановления Пленума Верховного Суда.

А поскольку это так - при обжаловании постановлений, вынесенных в таком порядке, необходимо ссылаться на эти решения и, соответственно, просить суд применить норму Конституции как норму прямого действия на основании несоответствия закона, регулирующего эти правоотношения и применённого органом полиции, Конституции, что видно из признания неконституционной нормы закона, содержащей аналогичные положения, и того, что тем же Конституционным Судом сам факт повторного принятия такой нормы уже приравнивается к нарушению конституционным предписаний...

Суду же достаточно будет сравнить положения нормы, признанной неконституционной, и той, на основании которой вынесено постановление сейчас. И вопросов не останется...

Напомним при этом, что (в отличие от ситуации, когда водителя сразу остановили за нарушение), получив "письмо счастья" через несколько недель, вообще вряд ли кто сможет припомнить обстоятельства, при которых он ехал в данное время в данном месте, и, соответственно, было ли нарушение вообще. Следовательно, серьёзнейшим образом ограничено право на защиту...

Напомним про автомобили-"двойники", за нарушения водителей которых постановления будут приходить владельцам "оригиналов".

Короче говоря, всё это - правовая аргументация, при грамотном изложении которой судья будет вынужден стать на сторону водителя, даже если не захочет. (А почему, собственно, не захочет? У большинства судей машины тоже имеются. А если и не у них самих, то у родственников и друзей наверняка...)

Поэтому, даже в случае, если камеры будут установлены и начнут работать, при грамотном, чисто юридическом, сопротивлении водителей, которое выражается в реализации своих законных прав на обжалование таких постановлений, - есть достаточно большая вероятность, что практика "новых писем счастья" будет остановлена практикой судебной. И делать это нужно именно путём обжалования каждого конкретного постановления, нового обращения в Конституционный Суд (где рассмотрение дела достаточно длительное) - для этого не нужно.

Впрочем, есть ещё один аспект ситуации. Как можно понять из заявлений некоторых должностных лиц, финансирование установки камер (а это недешёвая техника) предполагается за счёт инвестора. За долю во взыскиваемых суммах. (Как думаете, будет объективна сама система взыскания штрафов при таком изначальном посыле? Не будет необъективных постановлений, направленных только на "заработок" для бюджета и инвестора, за счёт автовладельцев?) Но инвесторы ведь, прежде чем вкладывать деньги в такие проекты, обычно изучают ситуацию в стране. В том числе и законодательство. В том числе и решения судов в данной стране по данной теме, а тем более Конституционного Суда.

При таком раскладе вменяемый инвестор деньги в проект вряд ли вложит. А раз так, то и много камер вряд ли появится.

А с теми, что появится, судебная практика справится...

Адвокат Вадим Володарский.

Добавить комментарий

   


Защитный код
Обновить